Батьківщиною любистку є Середземномор'я, де він успішно використовувався у траволікуванні стародавніми греками та римлянами. Його застосовували для лікування різних захворювань, від ревматизму, жовтяниці та малярії до каменів у нирках, фурункулів чи ангіни.
Сьогодні рослина використовується насамперед як сечогінний засіб та стимулятор травлення. Науково доведеними властивостями, що дозволяють використовувати любисток для лікування та профілактики сечовивідних шляхів, є:

Але любисток цікавий ще й своїми неперевершеними кулінарними властивостями. У комерційних обсягах, як приправа, він виробляється у Німеччині, Бельгії, Нідерландах, Фінляндії, Угорщині, Польщі. В Англії любисток іноді називають травою-маггі, бо він є обов’язковим інгредієнтом відомих спецій «Maggi».
Любисток має багато спільних хімічних сполук із селерою, що робить їх часто взаємозамінними. Однак любисток має трохи гостріший смак, і його слід використовувати обережно, поки до нього не звикнеш.
Усі частини рослини їстівні: коріння сушать і подрібнюють, стебла бланшують або зацукровують, листя тушкують окремо або у курячих чи бобових супах, тушкованих м'ясних стравах, а хліб посипають насінням. Сильний трав'яний смак, що нагадує суміш селери та анісу, є прекрасним доповненням до рецептів маринованого розсолу та ароматизованого оцту.